Значення й методика розвитку активної та пасивної гнучкості в хореографії

Анотація

Мета дослідження – на основі багаторічних досліджень проблеми гнучкості в спорті розглянути значення й методи розвитку активної та пасивної рухливості суглобів у танцюристів. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі науково-методичної та спеціальної літератури, систематизації практичного матеріалу, вивченні низки емпіричних досліджень у теорії, методиці й практиці спорту та хореографії. Наукова новизна статті полягає в обґрунтуванні методики розвитку активної та пасивної рухливості суглобів для танцюристів, які займаються різними видами хореографічного мистецтва. Висновки. Аналіз сучасних тенденцій розвитку хореографічного мистецтва свідчить про збільшення вимог до прояву гнучкості танцюристів. Для досягнення великого діапазону рухливості суглобів використовуються різні методи, серед яких є й такі, в яких не враховуються генетичні та вікові особливості, стан опорно-рухового апарату та рання спеціалізація танцюристів і спортсменів. Адекватний рівень гнучкості дозволяє їм показати легке, вільне, невимушене виконання композиції, проявити високу координацію і загальну свободу рухів. З іншого боку, невідповідний розвиток рухливості різних суглобів ускладнює і сповільнює процес засвоєння рухових навичок, призводить до неправильної техніки виконання, обмежує прояв силових і координаційних здібностей, знижує економічність роботи, підвищує імовірність отримання травм опорно-рухового апарату. Гнучкість необхідна не лише як біомеханічний складник раціональної техніки вправ і естетичний компонент виконавчої майстерності, але також як засіб профілактики травм та порушень з боку опорно-рухового апарату спортсменів і танцюристів. Серед відомих методів розвитку гнучкості виділяють: метод динамічного (балістичного), статичного і змішаного розтягування, а також метод сумісного розвитку сили й гнучкості. Детальний аналіз запропонованих методів розвитку гнучкості, які широко використовуються в спорті і вважаються найефективнішими і найменш травматичними, дає підстави стверджувати, що вони можуть бути успішно використані в хореографії для розвитку активної та пасивної рухливості різних суглобів танцюристів різного амплуа.